Історія Сергія Гребінника: психічне порушення замість підвищення кваліфікації

Сергій справляє враження розумного, розважливого та дуже тактовного молодого чоловіка. При більш близькому спілкуванні виявляється, що так і є: він має досвід і в інженерії, і в режисурі, може дати пораду з підприємництва та перепрошує при згадці про тарганів. А ще Сергій має в запасі абсолютно карколомну історію, яка змінила хід його життя: «Була повна відмова розуму. Привести у свідомість засобами психіатрії мене можна було лише до рівня, коли я не бився об стіну. Стан був такий, що я вистрибував у вікно з другого поверху на бетон. У мене зламані дві ноги, дивом не зламав хребет.» Надворі 2008 рік, до України потроху доходять наслідки світової фінансової кризи. Сергій має кредит на авто, який хочеться пошвидше закрити. На той час він працював у рекламній агенції. В обмін на підвищення зарплатні директор запропонував Сергію пройти тренінг особистого зростання по технології НЛП. На перший погляд, це був триденний тренінг для початківців. «Заявляли, що розвивають емоційний інтелект. Але те, що відбувалося там всередині, більше нагадувало якусь окультну ініціацію. Я з’їхав з глузду прямо на тренінгу. Якби ще трошки, я би не повернувся,» — досі з подивом згадує чоловік. На думку Сергія, ниточка зв’язку з реальністю після тренінгу в нього залишилася завдяки його інвалідності по слуху. У дитинстві йому помилково вкололи подвійну дозу антибіотику, що спричинило часткову глухоту. Але саме на тренінгу це зіграло йому на користь, оскільки для введення клієнтів у стан трансу зокрема використовувалася специфічна музика: «Така сама музика використовувалася в білому братстві, щоб вимкнути певні центри мозку.» Протягом наступних років Сергій глибоко занурився в тему психосект, психології та езотерики. Перш за все, щоб пояснити собі, що з ним відбулося. Зараз він це описує так: «Людину вганяють у стан шоку. Вони це називають “прорив”. У тебе такий стрес виникає, що ти вже ні на що не реагуєш. Куди тебе ведуть, туди ти й рухаєшся. Ти переходиш у якусь іншу реальність. Я з цієї реальності потихеньку вибираюся.» Простими словами, замість обіцяного підвищення кваліфікації Сергій отримав психічне порушення, з яким має справу й досі. Згодом після тренінгу його було госпіталізовано до психіатричної лікарні в гострому психотичному стані. На довгі роки роки наш герой став частим пацієнтом психіатричного стаціонару та втратив працездатність. Госпіталізація однозначно допомагала Сергію виходити з гострого стану. Однак, за його словами, на цьому її користь закінчувалася: «Мене заливали нейролептиками. Ці препарати довели до того, що в мене виник тінітус. Мало того, що я погано чую, так у мене ще й шум у вухах.» Чоловік наголошує, що в державній психіатрії йому конче не вистачало індивідуального підходу в лікуванні. «Диявол ховається у дрібницях. Бог з тою реабілітацією, ви хоч дози нормально попідбирайте! Усі ж люди різні. У мене, наприклад, одна нирка працює, а друга трохи стиснута,» — емоційно пояснює Сергій. Нейролептики викликають сильне звикання та не дають ясно мислити. До всього підвищені дози заважали Сергію займатися цілющими для нього практиками. Але він усе одно протягом 10 років щотижня відвідував біоенергетика, що навчав його медитації. З часом Сергій завітав і до Центру медико-соціальної реабілітації, що існував на базі КНП «КЛ «Психіатрія»» та приєднався до програми «Ведення випадку». Ведучий випадку був прототипом послуги «Помічник особи з психічним порушенням». Таким ведучим для Сергія став клінічний психолог Ігор Назаренко. Разом вони наголошують, що дуже помічним для Сергія стало також навчання в Центрі на модулі контролю симптомів: «За допомогою журналу (Назаренка) Ігоря Петровича я почав корегувати дозування. Веду його вже більше 7 років.» У 2021 році Сергій відчув, що настав час докорінно змінити свою систему медикаментозного лікування: «Коли я зрозумів, шо це вже тільки буде гробік і вінки, то почав рухатися в бік приватної психіатрії.» Ігор підказав йому надійного фахівця. Завдяки індивідуальномі підходу лікаря Сергію нарешті вдалося знайти комфортне для себе дозування. Наразі Сергій тримає зв’язок з двома психіатрами та порівнює їх думки. У майбутньому він має за мету зійти з нейролептиків остаточно. Другою метою Сергій ставить перед собою зняти зі своєї сводомості програму, яку йому поставили на тренінг у 2008 році. З цим йому допомагає музика рейки та Інституту Монро: «Коли я запускаю цю музику, спазми, тобто програми у моєму мозку, наче розчиняються. Мозок стає як веселка.» Також Сергія займає питання працевлаштування: «На основі своїх можливостей намагатимусь зрозуміти, що я можу робити. Щось таке, що могло б прогодувати. Тому що іти працювати заради того, щоб іти та отримувати копійки, взагалі немає жодного сенсу.» У межах адвокаційного проєкту ГО «Психабіліті» Сергій знайшов сили спробувати себе в бухгалтерії. Він допомагає голові ГО Лідії Мартиновій з первинною документацією. Каже, що «зі скреготом» складає звіти та плани витрат. Зі свого боку Лідія стала для Сергія одночасно і керівницею, і помічницею. Вона завжди готова і допомогти у робочих питаннях, і підтримати психологічно чи дати пораду. Як родичка особи з психічним порушенням, Лідія максимально в темі. Взаємодія з ГО «Психабіліті» дала Сергію зрозуміти його здатність щось робити: «Зараз я не оцінюю себе як працездатного. Іноді по 2-3 дні не можу нічого робити. Потім раз і з’являються сили.» Одночасно наш герой усвідомив, що має певні проблеми з пам’яттю: «Лідія ставить задачу. У мене виникає внутрішній бар’єр сприйняття простих речей і проблема пам’яті. Не на рівні побутовому, а на рівні сприйняття нової інформації.» Але Сергій налаштований рішуче — він уже позичив у Ігоря книгу із вправами для розвитку пам’яті. Щодо послуги «Помічник особи з психічним порушенням», то на думку Сергія в першу чергу треба підвищити виплати для осіб: «У мене пенсія (по інвалідності) 3 тисячі. Підніміть та й усе. Я би собі спокійно жив по гроб життя. Я такий пацієнт. А є такі, хто не може себе обслуговувати, кому треба помічник.» Але для того, щоб стати «таким пацієнтом», Сергій пройшов довгий шлях реабілітації з чуйними фахівцями та фахівчинями. «Ну доля та, яка вже є, така є. Але всі мої проблеми в житті — це чужа помилка, чужа зла воля та якийсь зовнішній вплив. І з цим доводиться жити,» — підсумовує наш герой. Як ми бачимо з історії Сергія, психічні порушення практично наосліп обирають, до кого прийти. Непередбачуваність життя додатково обтяжується умовами війни. В ідеалі потрібно, щоб соціум міг зловити людину, яка падає. Але, на жаль, зараз це проблема здебільшого самої людини та купки активістів-альтруїстів.